ВПО: ІСТОРІЯ УСПІХУ!
Історія сім”ї Валерії Курочки, учениці с.Пиків Іванівської сільської ради Вінницької області
До початку війни наша сім'я жила у мальовничому місті Краматорську Донецької області. 21 серпня 2016 року тут народилася донька Курочка Валерія Олексіївна. Дівчинка ходила в садочок, захоплювалася танцями. Усією родиною ми часто їздили на вихідні до бабусі та дідуся в Харків, де відвідували дельфінарій, зоопарк.
Ми жили безтурботно та щасливо, планували світле майбутнє, добудовували будинок, але усі наші сподівання та надії були зруйновані. Розпочалася страшна війна.
Вранці 24 лютого ми прокинулися від гучних вибухів, що лунали зі сторони аеродрому нашого міста. Ми з чоловіком зрозуміли, що почалося повномасштабне вторгнення; донька була злякана та розгублена, як і кожна маленька дитина. Ми ніколи не забудемо тих страшних звуків від бомбардування Ізюма, як над нашою домівкою пролітали ракети, як свистіли кулі у такому раніше чистому й свіжому повітрі. Щоб заспокоїти донечку, ми казали, що такі звуки долунають через грозу. Наше місто зазнавало ракетних ударів майже кожного дня, нам доводилося проводити кілька діб у льоху (погребі). Вдома ми пробули до середини весни.
8 квітня. Ракетний удар по вокзалу в Краматорську. Страшна звістка про десятки загиблих мирних людей та дітей. Цього дня ми остаточно вирішили переїхати у більш безпечне місце. Нам було психологічно дуже важко покидати рідну домівку, залишити все у минулому та йти у невідоме майбутнє. Але життя змусило нас. Поспіхом ми взяли усі необхідні речі та поїхали. Донька дуже хотіла забрати із собою усі свої іграшки, але ми взяли лише її найулюбленіші.
Нас прихистили добрі та щирі мешканці села Пиків Хмільницького району. Тут Лєра пішла в перший клас місцевого ліцею, де нас зустріли з теплими обіймами. Влітку донька познайомилася з хлопчиком Артемом, згодом вони стали не лише друзями, але й однокласниками. Також у неї є подруга Іванка, яка приїжджає до бабусі в Пиків на вихідних.
У Лєри дуже дружній клас, і ми щиро радіємо цьому. Із однокласницею Ангеліною, найкращою подругою, Лєра проводить найбільше часу. У школу донька йде із великим задоволенням, дуже сумує за друзями та вчителькою Людмилою Миколаївною, коли хворіє та залишається вдома. На уроках дізнається багато цікавого про природу, людей, транспорт, старанно навчається читати, писати, малювати і рахувати. Найбільше Лєра полюбляє математику, мистецтво та українську мову.
Зараз дівчинка вже не лякається гучних звуків, звикла до нового життя, знайшла хороших нових друзів, радіє дитинству, хоч і далеко від рідного дому. Ми щиро віримо, що скоро війна закінчиться, і усі діти зможуть радіти безтурботному дитинству та мирно жити на рідній землі.
